Вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-33р. у Синьковицькій ЗОШ.
24 листопада вчителем історії, Сохань Р. М, було проведено урок-реквієм “Свіча пам’яті”. Усі школярі долучилися до обласної акції серед учнівської молоді “Незабудки пам’яті”.

24 листопада 2017 року в Забірській  школі проходив День пам’яті жертв Голодомору. Учні 9 класу з класним керівником Пельц Мар’яною Василівною підготували виховну годину-реквієм “Пам’ять серця”, під час якої пригадали причини і наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також пом’янули загиблих хвилиною мовчання.

Крім того, вчитель трудового навчання Пельц Оксана Ярославівна разом з учнями школи приєдналися до обласної акції “Незабудки пам’яті”.

Готуючись до сумної і трагічної дати в історії України – Голодомору 1932-1933років, у бібліотеці с. Забір’я було оформлено тематичну викладку літератури присвячену цій даті.

24 листопада у шкільній бібліотеці с.Забір’я Зав.НД Періг Т.В, Зав.бібліотекою Семочко Н.А та бібліотекарем Забірської ЗОШ Федик М.А було проведено для учнів школи історичну годину “Господи! Страждання,муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй: 1932-1933рр.”

25 листопада 2017 року о 16.00. год.до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-33рр. у с. Синьковичі о.Михайло Шевчук відслужив панахиду за душі невинно померлих жителів України, а також під сумні звуки церковного дзвону запалили свічу пам’яті!

Окрім цього у Неділю 26.11.2017 р. культпрацівники зав. Народного дому Капітан Юлія та бібліотекар Гнідець Мирослава підготували духовну годину пам’яті жертвам голодомору та пам’яті Патріархату Йосифу Сліпому. Оскільки Йосиф Сліпий заповітував нам найголовніше : щоб ми любили одне одного … любов’ю , над яку більшої немає, що й готова життя своє віддати за друзів своїх…”Що любов – велика чеснота. Завдяки любові людині під силу зробити все. Справжню вартість мають тільки вчинки, зроблені з любові. Отже, любов – основа добрих діл. Тому у виконанні зав. Капітан Ю. М. прозвучали пісні : Коли на волю проситься сльоза “, ” Коли в твою душу загляне тривога” . По закінченню церковний хор виконав ” Боже великий єдиний “. Опісля служби культпрацівники разом з учнями Синьковицької школи та учасниками худ. самодіяльності у приміщенні бібліотеки , глибше поринули події до дня жертв голодомору : усі разом переглянули короткометражні фільми , з цікавістю слухали реальні факти очевидців, слухали декламацію віршів у виконанні бібліотекар Гнідець М. П. А на закінчення перед тим як запалити свічки та виконати хвилину мовчання завідувач Н.Д. Капітан Ю. М. зачитала такі рядки: У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.
Запалимо Свічку Пам’яті і послухаймо ці рядки.
«Свічка пам’яті».
Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
…А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання…
Не пройтися щасливими лісом, ні полем…
Голод знищив життя і сподівання…
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою…
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.
Їм – неоплаканим і невідспіваним…Їм – похованим без труни й молитви… позбавлених могили й шани – присвячується .
Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.
Пом’янімо всіх хвилиною мовчання.( хвилина мовчання).
Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Їж, сину, хліб, та пам`ятай, щов ньому
Саме життя закладено людей.
І сонце українське, й звуки грому,
Мозольний труд і посмішка очей.
Їж, доню, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину, мій до столу,
То пам`ятай, що хліб – це значить жить.
І сьогодні ми скажемо – люди, не скам’яніть серця свого, щоб не стати каменем! Розбудуйте в душах Божий Храм, щоб не повторити великий гріх!